Давайте переіменуємо

Наталія Васюнець, Газета "Експрес", 22-29 вересня 2011 року, сторінка 4.

Науковці наводять аргументи, чому Україні варто повернути собі давню історичну назву.

Неоднозначну пропозицію висловив днями російський політичний і громадський діяч, знаний бізнесмен Герман Стерлінгов. У одному з інтерв'ю українським журналістам він порадив нашій державі змінити назву "Україна" на Київську Русь.

"Перестаньте самоупокорюватися, - сказав пан Стерлінгов. - Поверніть собі історичну могутню назву держави - Київська Русь. Адже саме Київська Русь брала Царгород (Константинополь), саме Київська Русь мала данниками навколишні країни, саме Київська Русь дала слов'янським народам писемність святих Кирила і Мефодія, саме Київська Русь принесла святе хрещення та православну віру. Хто взагалі назвав вашу країну Україною?.."

Ідею, пов'язану з перейменуванням нашої країни, "Експрес" обговорив з українськими істориками - Олександром Палієм, Святославом Семенюком, Володимиром Ричкою та Станіславом Кульчицьким.

— Чи достатньо підстав для зміни назви нашої держави?

В.Ричка:

— Беззаперечним фактом є те, що назва "Русь" поширилася з Києва. Навіть у XII столітті, коли літописці фіксували якісь переміщення князя чи митрополита з Новгорода до Києва, то казали, що "він пішов у Русь". Спочатку назва "Русь" стосувалася лише середнього Подніпров'я. Потім поширилася на північні землі. І лише з XIV століття з Руссю почали ототожнювати себе Володимирщина і Суздальщина.

Біда в тім, що впродовж багатьох століть українські інтелектуали потроху забували про києво-руську спадщину, відходили від неї. Цим із задоволенням скористалися наші сусіди...

С.Кульчицький:

— Справді, Київська Русь існувала в часи, коли сучасних націй ще не було. Поширювала свою юрисдикцію на всю Східну Європу, як імперія Карла Великого - на половину Західної Європи. Формування сучасних націй припало на період після епохи Середньовіччя. Тож повертатися до середньовіччя нема сенсу.

І Росія, і Білорусь також мають історичні корені в Київській Русі. Не скажу, що це була одна колиска і один народ, як модно заявляти, адже не може один народ згодом роздрібнитися на три. Це суперечить усім законам етногенезу. Але Київська Русь - це назва XIX століття. У давнину це була просто Русь із центром у Києві.

— Чи є сенс в перейменуванні України?

С.Семенюк:

— А я вважаю, що нашу державу варто перейменувати. Тому що Росія вибила з-під нас нашу історичну та етнічну назву. І нині, якщо говорити про історію, підминає все під себе. Лише через те, що ми зробили дурницю, відмовившись від назви "Русь".

Утім хочу наголосити: змінити назву нашої держави варто. Але не так, як пропонують, - на Київську Русь. А на Україну-Русь, як свого часу писали Грушевський і Аркас. Бо важко вже відмовитися від назви "Україна", а якщо візьмемо назву "Україна-Русь" - це буде оптимальний варіант, що засвідчуватиме: ми повернулися до своїх історичних коренів.

Нині триває наступ на нашу історичну минувшину. Тому треба, щоб Верховна Рада розглянула й ухвалила назву "Україна-Русь".

О.Палій:

— Як на мене, змінювати назву немає потреби, бо Україна - теж дуже давня назва, відома з XII століття (якщо говорити про писемну згадку), а може, й раніше.

Понад те, українці ніколи не відмовлялися від своєї ідентичності, пов'язаної з Руссю. Скажімо, Київське князівство проіснувало до 1471 року, Волинське - приблизно до того ж часу. Тобто козацьку історію від князівської відділяли лічені роки. До речі, сучасники Богдана Хмельницького порівнювали козаків, які ходили на Стамбул, з військами київських князів, які нападали на Константинополь. Оця тяглість від Русі до України ніколи не переривалася. Києво-руська історія - це історія України. А Росія до історії Київської Русі має такий самий стосунок, як Бразилія до історії Португалії.

— А що б нам дала зміна назви?

С.Семенюк:

— Не відкидаю, що назва "Русь-Україна" об'єднала б саму Русь (Північ, Захід і Центр), тобто слов'янські землі, із фактичною Україною (Сходом та Півднем), землями хозарів, печенігів та половців, а пізніше - козаків і кримських татар.

Михайло Грушевський поклав своє життя для того, щоб утвердити ось цю спадкоємність між Київською Руссю та Україною, не випадково назвавши свою фундаментальну працю "Історією України-Русі".

— А чи можливе взагалі перейменування держави? Чи є такі приклади в історії?

О.Палій:

— Звичайно. Колись Франція називалася Галлією, а Іспанія - Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія була просто Британією, згодом - Альбіоном, потім - Англією, а нині використовує одразу дві назви. Або ж візьмімо Росію. Зовсім нещодавно вона звалася СРСР, до того - Московським царством, а ще перед тим Суздаллю і Заліссям.